Ну от, як ви вже знаєте, я вже продав свою першу кав’ярню, вийшов із проекту другої кав’ярні, по суті так і нічого не зробивши із того, що собі напланував. Таким чином я опинився в тому стані, який називають “табула раса”. Але це не зовсім так.
Виходячи в двері Шафи, я вже знав, де чекають на мене інші двері. Поки що двері. Я маю на увазі, я вже придумав в цілому свій новий формат (два попередні випуски). Лишалось знайти де це все має бути.
На час пошуків я вирішив “призупинити” свою підприємницьку діяльність, оформивши це у відповідній організації, щоб зайве не сплачувати різні збори.
Йшов однією вулецею до офісу цієї організації, але чомусь звернув на іншу. Я часто так роблю, щоб побачити більш цікаві “закоулки” Відня, просто з цікавості.
Ну і от іду я собі цією “новою дорогою” до цього офісу, раптом, мене сягає думка: “о! а так на цій же вулиці одна моя знайома “Ікс” хотіла продати (а точніше “переписати” оренду, за відступні) нам своє приміщення для Шафи. Тож, поки вона буде собі шукати когось, мо я спробую там відчинити кав’ярню для своєї ідеї. А там може й грошенят зберу на відступні”. Так подумав я.
Слід зауважити, що в самому приміщенні є кілька закутків, де можна вбудувати моє обладнання і готувати каву. Я і розраховував “підсилитись” до такого закутку.
Заходжу до неї і питаю: “як справи” і так далі. Розповідаю про свою ідею і питаю, мовляв, як ти на це дивишся? Бачу, очі в неї загорілись і вона мені каже: “у мене є складик із вікном на вулицю, я так думаю, твоя ідея буди туди краще пасувати”. Думка, відкрити кав’ярню трохи окремо від її магазину мені сподобалась одразу. Але я так само одразу засумнівався, чи буде там успіх.
Тож ми домовились, що я беру або закуток в магазині, або склад з вікном в будь якому разі і ми робимо тайм-аут до кінця року (це 3-4 тижні) і потім вже вирішимо де що і як. Власне, я був дуже радий, що так сталось, бо я вже визначився що і де, залишались дрібниці – все зробити.
Ці кілька тижнів я витратив на те, щоб прийняти рішення – де саме. Я кожної хвилини обмірковував всі фактори, зважував всі дрібниці, ходив до приміщення і просто дивився на вулицю, людей і міркував.
Міркувати було чого: вулиця мала, темна, навпроти відомий ресторан, люди в місті не звикли купувати на вулиці, тим більше каву. Як опалювати взимку? Туалету нема, нічого взагалі нема. Ну а головне, що робити в холодні і дощові дні – люди ходять мало і швидко в справах.
Зрештою, передумавши все, я вирішив вчинити таким чином: почнемо у вікні, а, якщо нічого не вийде – переселюсь всередину. Тим більше ми почнемо навесні, і у мене буде час розкрутитись до зими, щоб постійні відвідувачі приходили і взимку. Наївний. Я навіть не уявляв, як буде далі. Але про це – далі.
Коли я вже остаточно вирішив, що я хочу і маю робити, ми знов зустрілись, уклали усну угоду про те, що я беру склад з вікном і можливістю перейняти приміщення, коли до цього буду готовий. Домовились оформити всі документи і починати діяти.
Власне на цьому моменті було зроблено все, для того, щоб почалась історія Фенстеру.
Дивно, як ланцюжок співпадінь і випадковостей так “зв’язав” себе із моїми ідеями і планами, але сталось саме так, як я міг би лише мріяти. І, що цікаво, саме так я собі уявляв моє подальше життя, коли зрозумів, що я роблю свій перший крок із Шафи.
Так сталось, що в Шафі лишилась значна частина мого життя, в тому числі і особистого. Але це мало статись, напевно. І Фенстер я вже починав на 100% “чистою” і вільною у всьому людиною. Можливо, саме ці умови зробили можливим привести Фенстер до свого успіху?
Побіг за смачною кавою! 🙂