Як з’явилось Фенстерчіно

Фенстерчіно (Fensterccino) – капучіно у вафельному ріжку, вкритому шоколадом. Саме так визначає цей продукт його винахідник, тобто я. Насправді, напій не зовсім капучіно, це швидше те, що іспанці називають кортадо, але це не має жодного значення і відношення до успіху Фенстера.

Ідея Фенстерчіно народилась дуже просто і швидко. Ще до того, як з’явився Фенстер, але вже тоді, коли я розумів, що він з’явиться, я перегортав свій Фейсбук, чи щось таке і побачив дещо цікаве. Це був репортаж про хайповий продукт – каву в конусі (coffee in a cone), власне, конуси. Це було дещо геть нове і пригортало увагу. Дуже пам’ятаю цей момент. Саме тоді я відмітив – цей продукт зробить Фенстер нереально крутим і відомим. Власне, так і сталось.

Я почав шукати контакти із виробником цих конусів. На той момент це було не так просто. Але за кілька днів я зконтактував з ними. Виявилось, що все реально і ріжки можна замовити.

Але… Доставка із другого кінця світу, купувати потрібно одразу гігантську кількість. Ще й вартість ну дуже зашкалювала. Отже, я вирішив, що все одно куплю, але спробую пошукати альтернативу.

І вона знайшлась. Хлопці із Бухаресту теж робили щось подібне. Насправді, безкінечно шукаючи інші варіанти ріжків по соціалках, я натрапив на фото конусу, який відрізняється від Сoffee in a cone. Я попросив власників кав’ярні, в профілі якої я побачив те, що шукав, поділитись контактами виробника. Вони відповіли, що передадуть їм моє прохання і вони сам зі мною зв’яжеться. Минали тижні, проте ніхто не йшов зі мною на контакт. Я почав наполегливо нагадувати. Час плинув. Але раптом якогось дня я отримав і-мейл.

Ми досить швидко домовились. Ціна була вдвічі меншою і купувати можна хоч 100 штук. Я скористався цією можливістю. Але це був лише початок нашого шляху до нашого Фенстерчіно.

Виявилось, що не існує зручної доставки із Бухареста до Відня. Тож хлопці відправляли мені коробки із корнетами автобусом Бухарест-Лондон, який проходить біля Відня, роблячи зупинку на якійсь заправці в полях поза містом, у невизначений час. Тож я проводив години в очікуванні автобусу на заправці, намагаючись з’ясувати час прибуття на румунсько-англійсько-німецько-українській мові. Це було ще те задоволення.

Ще була проблема, що часто корнети приходили поламаними. Колись менше, колись дуже багато. Було зрозуміло, що дорогою вони зазнавали ушкоджень. Тож ми почали працювати над упаковкою. Крок за кроком ми підібрали необхідну комбінацію амортизуючо-стабілізуючих прокладок і інших хитрощів, щоб корнети прибували неушкодженими. В результаті, останні партії приходили з менш, ніж 1% зламаних виробів, що дуже круто насправді.

Заради справедливості зазначу, що хлопці завжди компенсували зламані корнети, проте я не завжди вимагав такої компенсації – просто боявся, що їм набридне в якийсь момент і вони не будуть мені їх відправляти.

Також на старті були проблеми із протіканням корнетів. Вони не завжди були такими як зараз і могли протекти просто за 1-2 хвилини. Тому ми витратили купу часу і спроб на те, щоб підібрати належний шоколад і товщу його слою. На сьогодні, коли ми робимо тест кожної партії на протікання, показник не часто менший за 1,5 години утримування окропу. Це один із наших секретів.

Ми досить довго працювали із компанією з Бухаресту, проте в якусь мить вони повідомили нас, що в силу певних обставин припиняють свою роботу. Взагалі. Я був у розпачі, звісно. Ми тільки-но все налагодили і прийшли до ідеального процесу, як все руйнується повністю.

Я почав активно шукати заміну і знайшов, з поміж інших, виробників стаканчиків із вафлів, також вкритих шоколадом, але із пласким дном, які замовляв пару разів на пробу. Вони теж були цікаві і зовсім непогані, проте зрештою я вирішив знайти наші класичні конусовидні. Все просто – вони були вже відомі і в них вміщувалося більше кави. Цікаво, що ще з рік знаходились люди, які питали саме на стаканчики з пласким дном.

Ну от. коли я вже мав замінник нашим корнетам, я все ж продовжував шукати, як повернути наші звичні корнети. І, з-поміж інших, мене привабив наступний варіант. Доля звела мене із виробником солодощів, який лив в тому числі і шоколад. Ми спробували кілька різних вафельних конусів і зупинились на варіанті тих, що виготовлялись на одній із пекарень неподалік. Схема дуже проста. Купуються вафельні конуси, відправляються в кондитерський цех, там заливаються шоколадом. Як пакувати і транспортувати ми вже навчились.

Тож, по цей день ми користуємось саме такими конусами. Звичайно, не обійшлось без початково-налагоджувальних спроб, коли щось не виходило, щось ламалось і протікало. Але дуже швидко ми дійшли до необхідних показників.

Звичайно, я вже знаю про ці всі речі стільки багато, що ми могли б виробляти такі конуси самостійно. Проте я прихильник думки, що кожен має робити свою роботу. Ми не цукарня і не пекарня. Ми смажимо і продаємо каву і кавові напої. Тож корнети роблять для нас наші партнери, роботою яких ми дуже задоволені.

Про життя і долю Фенстерчіно у Фенстері я розповім вже у наступному випуску.

Побіг за кавою!!!

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *