Персонал. Насправді, я навіть не уявляв, наскільки це важливо для нашого Фенстеру. Персонал – власне, найважливіша частина справи. Най. Коли я працював один – питання не поставало взагалі. Коли мені було потрібно хоча б один день поза кав’ярнею, я досить швидко знайшов собі допомогу і мені просто повезло, що мої тимчасові баристи відповідали основним вимогам роботи у Фенстері.
Навіть коли прийшла Валентина, наша перша постійна бариста, мені просто пощастило, бо вона для роботи у Фенстері зробили дуже довгий і складний шлях і у мене просто не було вибору. Все. Далі починаються пригоди. Про них я ще розповім. Але з цього моменту я стикнувся із гігантською проблемою, ім’я якій – персонал.
Головна складність в тому, що, оскільки Фенстер – не мережевий чи “підприємницький” заклад, а авторський, людини, яка прагне кавою щось сказати, то й люди, які тут працюють не з категорії тих: “так, так, так… мені потрібна робота. Терміново. Робота. Хоч якась. О! Бариста. Ой, та що там, каву варити”.
Я шукаю людей, які приходять до Фенстеру не на роботу, а за кавою. Все. Решта деталей – майже завжди мене влаштовує. Як тільки людина починає розмову: скільки годин? Платня? Їй миттєво відмовляють. Ні, звичайно, це дуже важливі питання і ми обов’язково їх обговорюємо. Але на другій зустрічі. Якщо вона відбувається.
Слово “бариста” в українській мові таке саме, як і будь-яке інше іншоземне запозичене. Саме тому правильно це слово відміняти, згідно із правилами і духом філології. Те, що і жінка, і чолвік – “бариста”, не відміняє того, що у нас мало “барист” і я пишаюся моїм “баристою”. Будьте розумні, любіть і плекайте українську мову і не скидайтесь на північних сусідів.
Першу зустріч мають відсотків 10 від кандидатів. Другу – 10 відсотків з тих, хто мав першу. І приблизно 10% з тих, хто пройшов другу зустріч, можуть себе спробувати у нас. До речі, були випадки, коли між прийняттям рішення про прийом на роботу і реєстрацією працівника, ми все ж розривали робітничі стосунки. Бо в цей короткий час особа не показували бажаних якостей.
Про ідеального баристу Фенстеру ми ще поговоримо, а в цьому випуску я лише торкнусь як ми з цим працюємо.
Ну, по-перше, ми шукаємо барист лише серед своїх відвідувачів. Тому об’ява про запрошення на роботу висить у нас на віконці і лише, якщо ви п’єте у нас каву, ви можете себе спробувати. Ми не розміщуємо об’яву онлайн – це 100% зацікавить безліч шукачів роботи, а не місця в Фенстері. І ми ризикуємо прогавити свою людину.
До речі, раніше я ніколи не розміщував об’яву, а сам запрошував людей до Фенстеру. Із тих хто щодня п’є у мене каву і мені про людину геть усе відомо. Але такі швидко закінчились і Фенстер став великим і потребує значно більше персоналу, ніж 1 людина на рік. До речі Кармен потрапила до нас саме так. Вона спитала: “а можна я буду працювати у Фенстері?” і в ту ж секунду отримала ствердну відповідь.
Спочатку ми просимо кандидата розповісти про себе, про те, чому він вирішив займатись кавою і чому саме в Фенстері. За допомогою відео-повідомлення.
Це Валя таке придумала. За що я дуже їй вдячний, бо я НІКОЛИ не читаю листи. Блять, ну от ніколи. Мені потрібно написати мінімум тричі, щоб я звернув увагу на лист. Відповідаю миттєво лише на телеграм. Лише. Все решта висить без відповіді місяцями. Дуже вибачаюсь перед усима, хто до цих пір чекає на листоношу із листом від мене.
Ну так от. На відео видно дуже багато – як і що людина говорить, наскільки впевнена в собі, в тому, чим хоче займатись і так далі. Ми сильно економимо час на зустрічах із кандидатами, приймаючи повідомлення з відео.
Після такого перегляду ми зустрічаємось із кандидатом особисто. При чому всі ми, весь теперішній Фенстер і спілкуємось із ним. По результатам спілкування всі висловлюють свою думку і я приймаю рішення.
Власне, моє рішення завжди “органічне”. Тобто я не приймаю його, бо я так хочу. Ні, навпаки, вже по розмові із командою стає очевидним, чи беремо ми нового фентсерника, чи ні. Від мене нічого не залежить. Я лише формалізую те, що й так зрозуміло.
Після прийняття позитивного рішення ми реєструємо людину на роботу і проводимо кількатижневе навчання перед тим, як людина отримає самостійну зміну. Процес на жаль, займає час і не завжди ті, хто його пройшов, лишаються із нами. Хтось іде. Були навіть випадки, коли люди йшли після пари самостійних змін.
Бо працювати в Фенстері – це не робота, а спосіб життя. Вибачайте за пафосність. І я не гіперболізую. Саме так і є. Це спосіб життя і якщо у кандидата є, чи можуть бути інші інтереси – навряд чи йому самому буде цікаво. І навряд чи він зможе це робити лише за платню. І це гарантія того, що у Фенстері завжди буть працювати найкращі із всих. У місті. В країні. Та навіть і у світі. Я це знаю. Вони це знають. Кожен наш відвідувач це знає. А тепер і ви.
Пішов робити каву. До речі, сьогодні спробував Бразилію, мішок якої мені випадково підкинули, неймовірно здивований. Вельми смачно. І неочікувано