Звільнення всіх

Коротше кажучи, вже зрозуміло, що січень і лютий цього року були для нас дуже складними. Оскільки падіння каси відібрало у нас грошові можливості, ми були змушені вчинити кілька радикальних кроків для збереження компанії.

Перший найважливіший крок – ми звільнили весь персонал. Весь. Це було найскладніше, але найперше рішення. Вартість оплати персоналу в Австрії дуже велика. Дуже. Велика. Це величезні податки, а також 13, 14 зарплатні і, звістно, оплачувана відпустка. Я мовчу про лікарняні і так далі. І ми не будемо дискутувати зараз про соціальність цього всього, нас в даному випадку цікавить економіка.

Так от, наш зарплатний фонд, якщо це не 13 і не 14 зарплати, коливається між 20 і 25 тисяч євро. І звільнення персоналу суттєво рятує ситуацію. Суттєво. Тому це і був перший крок. Але й найскладніший.

Звичайно, наш директор. Валентина, до речі, була в курсі всього і ми все обговорили. Ну і от, ми зібрали весь персонал. І я почав довгу розмову. Всі були дуже серйозні і мовчали. Дуже сильно мовчали. А я говорив. І це було непросто.

В решті, абсолютно всі члени команди зрозуміли все саме так, як я і пояснював. І звільнились в той же вечір з Фенстеру, за згодою сторін.

Звичайно, ми цілком щиро запропонували всім, кого це не влаштовує, відмовитись від такого рішення і бути звільненим за рішенням компанії, що нас теж влаштовувало, але створювало додаткові труднощі, проте всі члени команди Фенстеру підтримали моє рішення. За що я всім неймовірно вдячний.

В штаті залишився лише я і Валентина, наш директор. І от ми вдвох мали працювати 1,5-3 місяці, в залежності від обставин, просто вдвох. Це було цілком реально і можливо, з огляду на падіння попиту, про що читайте раніше.

Звичайно, що ми запланували поетапне повернення всіх членів команди до Фенстеру. Так це власне і сталось. Абсолютно всі повернулись. І навіть швидше, ніж ми думали. А тим часом того вечора, яке ми до речі завершили келихом вина, був останній день роботи команди і наступного дня всі були вже вільні. Могли трохи перепочити і присвятити час собі.

Трохи сумної реальності щодо менеджменту персоналу. Ми запропонували членам команди все одно приходити до Фенстеру, пити каву, спілкуватись, тренуватись. При наявності бажання щось допомогати, крім роботи. Придумувати як нам швидше заробити грошей і таке різне. Ну, ви розумієте. Лише одна людина. Ну і ми цю допомогу звісно оплатили, в будь-якому випадку.

Наступного ж дня зʼясувалось, що одному з членів команди не так вже й просто дасться ця вимушена відпустка. Якщо інші могли впоратись без роботи в нас – чи то шляхом отримання допомоги по безробіттю, чи то іншим шляхом. То у цієї людини була лише одна можливість – піти працювати тимчасово кудись в інше місце.

Я трохи подумав і вирішив, що ми зможемо собі дозволити ще одну заробітну платню, інакше ми ризикуємо не повернути її назад. Що ми і зробили. Її не було звільнено.

А наступного дня я лягаю в лікарню із запаленням і за тиждень у мене починається корона. Отже, я одразу випав на два тижні із роботи, без жодної можливості щось змінити.

Тож таке рішення було нереально доречним і вірним.

Ще згадаю, що одразу після лікарні був змушений працювати у Фенстері кілька днів поспіль, оскільки решта працівників вже просто не могла фізично. То й ще досвід. Два тижні на ліжку в лікарні і одразу на кілька 12-годинних змін. Без розкачки було досить напружено. Але інакше не буває.

Завершуючи тему персоналу в цей період, повторюсь, що досить швидко ми повернули всіх до команди. Я вдячний всім нашим баристам за довіру. Відкриті і щирі стосунки всередині компанії – запорука її здорового стану. Дуже важливо довіряти один одному. Я дуже радий що цю зиму ми пережили без втрат.

Ну і той факт, що ми десь на півтора місяці скоротили наші видатки на заробітну платню, зіграв дуже важливу роль в подальшому житті Фенстеру.

Окремо подякую Валентині, яка ці тижні віддано рятувала Фенстер і робила все, що в її силах

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.