Великі зміни, як правило, приймаються і реалізуються не зненацька, і не випадково. Те, що відбулось минулого тижня було зрозуміло і очевидним вже давно, але час настав лише зараз. В один з тижнів, з інтервалами в один день, було звільнено трьох працівників Фенстеру. Це немало, враховуючи, що на даний момент в Фенстері працює 9 осіб.
Серед них: я, директор, три баристи на повний робочий день, одна бариста на часткову зайнятість, дві людини чистять прилади і одна особа здійснює прибирання приміщень. При цьому одну баристу на повний день ми тільки-но приймаємо на роботу. А я, доволі скоро, припиняю “звичну” трудову діяльність саме у віденському Фенстері.
Тож з огляду на наш штат, три людини звільнені – це немало. З них було два баристи на повний день. Це досить відчутна зміна. Навчені, досвідчені, але вже – не наші.
Чому? Обопільне бажання. Так влаштований Фенстер, зрештою, як і багато інших компаній. Якщо людина не підходить Фенстеру з точки зору дуже різних причин, то ця людина сама це відчуває і йде. Так було і цього разу і це – абсолютно сталий порядок.
Звичайно, у нас були певні питання щодо якості роботи цих людей але ми завжди залишаємо можливість виправити себе чи своє ставлення до роботи у Фенстері. Ми робимо це безкінечно довго, бо ми віримо в те, що кожен може знайти свій шлях до самореалізації в рамках діяльності Фенстеру. Але з часом втомлюємося або ми, або наші співробітники.
Можна 100 разів звертати увагу на одну і ту саме проблему, але на 101 раз одна із сторін скаже: досить, це так більше не працює. Власне так сталось і цього разу. Ми уточнили у наших працівників, чи не вважають вони, що кількість спроб вже починає перевершувати будь-які сподівання і вони відповіли ствердно, погодившись із тим, що час для звільнення вже настав. Хтось відразу і голосом, а хтось, взяв паузу, дією.
Дуже круто, коли люди Фенстеру відчувають позитив і задоволення від роботи в ньому. І дуже прикро, коли люди відбувають свій час, без ентузіазму і натхнення. Це видно і зрозуміло і час від часу потребує формалізації у вигляді звільнення.
Звичайно, Фенстер не просто кавʼярня і тут буває досить непросто, в порівнянні із “звичайними”. Ми робимо багато кави. Часто – дуже багато кави. І не всі можуть з цим впоратись. Крім того, на старті ми пропонуємо по зарплаті “звичайну” мінімалку і готові доплачувати премію за сумлінне виконання штатних обовʼязків, але до неї допрацьовують далеко не всі. Це теж не всім подобається. Де-хто хоче все і одразу і нічого для цього не робити. На щастя, є ті, хто є фундаментом Фенстеру, хто кожен день будує його, є відданими членами команди і, сподіваюсь, насолоджуються своїм часом у Фенстері. Власне, як і я.
В будь-якому разі я бажаю всім колишнім працівникам Фенстеру успіхів у самореалізації і знайти себе. Щоб праця приносила не лише гроші, а й задоволення. Банально, але так і є.
Тим часом ми пробуємо трохи адаптувати свої робочі процеси до нових умов і нового часу. Шукаємо нових людей. Це процес дуже складний і довготривалий, але без цього – не працює.
До речі, ще цікава тема – українці у Фенстері. Про це поговоримо ще якось