Перший “партнер”

Якось я варив собі каву, як і завжди – дещо спокійно і насолоджуючись гарним літнім ранком, який означав себе невпевненими променями сонечка, що тільки-но почало прокидатись. А може це було вдень. Хоча ні, точно помню, це було вже після обіду. (Це я пробую бути письменником, привіт, Іване Малковичу, не зважайте).

Та ок. Було це десь після обіду. Заходить якийсь хлопець, швидше за все, ще молодий, але вже чоловік. Досить близько схожий на мене, за зовнішністю. І каже щось типу такого: – “ага, ага, я щось чув про тебе. Крута ніби кава. Давай мені щось смачненьке”. Я дав йому. І ми почали приятелювати.

Спочатку просто теревенили про те, про се і так далі. Я, як завжди, розповідав всі подробиці про кавʼярню. В тому числі і про фінанси. І було видно, а особливо йому, що Фенстер є таким класичним старт-апом, який вже потроху набирає оберти і потенційно може багато чого.

Як раз в ті дні сталася перша значна каса. За день я вторгував 600 єврів. 600!!! В той час у мене було щось типу 200-400 за день, а тут – 600. Я ще почав мріяти, мовляв, якби у мене було щодня по 600, то я точно був би найщасливішим кавовим підприємцем світу. І повернутись до цієї цифри я зміг лише за 4 місяці.

Ну так от. І він був свідком цих подій. Бачив як все відбувається в режимі реального часу. І раптом він почав.
Мовляв те, да се, дай мені франшизу, я типу спробую і все таке. А я не знаю що таке франшиза. Тобто я знаю, але як це робити – ні. Ну і я не особливо так на це реагував. Він навіть почав шукати приміщення. Але це займає багато часу. Протягом якого ми продовжували спілкування.

І ось якось в поле мого зору потрапило нереально круте приміщення. Воно просто бездоганне: величезне, з величезними ж вікнами. Два величезних прямокутних простори літерою Г. Стеля метрів 6. Центр міста. Просто мрія. І ціна оренди ну дуже мала. Єдине що – досить суттєва сума відступних за право оренди. Яких у мене немає. Так саме, як і грошей не облаштування. А у нього є. Ну і ми почали про це говорити.
Народилась ідея “великого” Фентстеру. Ми дуже жваво її обговорювали. В цілому, ми мали спільний погляд на те, як це має бути. І мене це дуже радувало. Мені кортіло застосувати мої навички в масштабі!

Це мала бути найбільша у Відні спешіалті кавʼярня, із власним обсмаженням, із навчальним відділом і багато з чим ще. Я бачив це і розумів, що це може бути нереально успішним. Здавалось, він теж в це повірив.

Зрештою, ми зустрічались і з тим, хто мав передати нам це приміщення, і з адвокатами мого “партнера”. Вже були якісь зустрічі по передачі приміщення, по реєстрації нашого підприємства і так далі. Я навіть, хай йому грець, бізнес-план написав якийсь. І він теж, до речі.

Ну і от, він зник. Просто зник. Ні електронних листів, ні смс-сок, ні месенджерів, ні дзвінків. Просто зник. Я почекав з місяць – ну всіляке ж буває. Ну і прийняв рішення, що я точно нічого з цією людиною робити не буду, навіть якщо він зʼявиться.
До речі, ми час від часу зустрічаємось в місті, вітаємось, але на більше я не здатен. Та й він, вочевидь.

Допитливий читач запитає мене: а що сталось?
Мені складно відповісти на це питання однозначно і точно – це знає він. Але останнє, про що ми розмовляли, було те, що він жадав, аби я передав Фенстер в якость свого внеску в нашу спільну компанію, а він сплатить відповідну суму в якості “урівнювання” наших часток.

По перше, він не погоджувався на мою оцінку Фенстеру. А я оцінив його тоді в скромні 80К. До речі, наш рекорд – 85К за місяць, хто не вкурсі. Тобто, він мав реальну можливість придбати Фенстер тоді за ціною його місячного обороту зараз, помноживши свою інвестицію в десятки разів за пару років.

По друге, передати Фенстер було не так просто. В той час його приміщення було в суборенді із дуже сумнівним контрактом, як і багато інших стартапів, тож моє сумління не дозволяло рахувати його надійним активом. І я про це повідомляв йому.

Було ще пару важливих умов, які суті випуску не стосуються. Але суть в тому, що в той час я не розглядав Фенстер як обʼєкт спільного управління, оскільки це було б дуже складно. Але я все одно був готовий поступитись, проте мої компромісні умови не задовільняли його.

Не варто забувати, що на той момент Фенстер був моїм єдиним джерелом доходів. І віддавши його в спільну компанію, переді мною постало б питання пошуку джерела фінансування для життя.

Я так розумію, але можливо помиляюсь, його мета була отримати Фенстер якомога дешевше. А я не міг на це піти на його умовах. Я думав, що ми створимо з нуля нашу нову спільну компанію, в яку я інвестую свій досвід і час, а він – гроші. Не вийшло.

Він зник. А я залишився. Із Фенстером. На моє величезне щастя.
Я ще довго думав-передумав про цю ситуацію. Здебільшого мені було неймовірно шкода проваленого співробітництва. Тим більше для нього сума інвестицій, за його словами, була як для мене – місячний бюджет проживання. Він мав лише на рік відмовитись від нової автівки, аби профінансувати наш потенційний проект.

Але зараз я розумію, що доля вберегла мене від величезної помилки. І поставила величезну крапку в питанні, чи потрібні мені інші фінансові партнери, крім звичайнісінького банку