Часто виникає таке питання у наших відвідувачів. – “Тому що дитинство”. Це якщо дуже коротко.
Я досить рано почав пити каву. Може мама підкаже точніше, але мені здається десь років з 10. В часи дрімучого совка у нас була така старезна гейзерна кавоварка, до речі, виготовлена у Львові, яка називалась “Ельво”.
Це була жахлива кавоварка, яка не лишала каву в уявному “нижньому” резервуарі, як має бути в оригінальній гейзерній кавоварці, а гнала вже заварену каву знову догори, до секції із меленою кавою і заварювала її ще раз. І так поки ти не витягнеш штепселя із розетки. Мо саме тому кава із цієї кавоварки впливала на сон кілька діб?
Я ще й намагався заварювати якомога довше, аби смак був міцнішим. Мелену каву десь брали. Жодної уяви де, але десь.
В ті самі часи у нас з’явилась книжка Миколи Пучерова “Все про каву” (Н. Н. Пучеров “Всё о кофе”), яка в мене є і досі, і яку я кілька разів прочитав. Я навіть мав розмову із вдовою цієї геніальної людини, але це вже зовсім інша історія. Головне те, що в цій книзі, яку було видано в 1988 році в Києві, міститься текст, актуальний і по цей день.
Після такого карколомного старту, я пройшов всі щаблі кавомана: розчинна кава – львівська “Галка” і індійська розчинна кава компанії “JFK Coffee”, гранульована кава “Нескафе Голд”, мелена кава “Jacobs Monarch”, кава в зернах “Blasercafé”. Як ще не згадати каву із цикорію, коли на все був тотальний дефіцит.
До цих пір згадую нашу вранішню сніданкову каву по вихідних, яку готувала моя мама. Для мене в ті часи це була заварена чорна кава із згущеним молоком. Це було неймовірно смачно. І ще такий делікатес був доступний і в нашому кафетерію на першому поверсі будинку, де я мешкав.
Коротко кажучи, аби вживати каву ціною близько 1000 євро за кілограм, теревенячи із своїми баристами у власній кав’ярні, мені потрібно було послідовно і ґрунтовно пройти всі етапи кавової еволюції. І до речі це суттєво вплинуло на нашу ринкову пропозицію, і, як наслідок, на той рівень, якого ми досягли.
Ще був епізод. Якось ми з моєю дружиною почали збирати гроші на автоматичну кавоварку повного циклу від компанії “Gaggia”, яку продавав “Дім Кави”. На той час мені здавалось, що це верхівка приготування кави. Це було дуже мило, якщо дивитись від сьогодні. Замість різних дарунків на різні свята, ми примушували своїх гостей кидати гроші до коробки із написом “на кавомашину”. До речі, майже назбирали. Але до фінішу чекати не стали і переїхали до Відня.
І так. Я думаю, що на те, чим я займаюсь зараз. На те, чому у Відні існує Фенстер, основний вплив здійснило якесь тепле і приязне відношення до кави у моїй сім’ї, коли я був дитиною, підлітком. Напевно, багато історій мають саме таке пояснення